Громадянин З. працював сторожем у лісомисливському господарстві. У 2013 році він був звільнений і одночасно з ним була укладена цивільно-правова угода, за якою він мав виконувати за грошову винагороду ті самі функції на тому ж підприємстві. У серпні 2014 року З. був призваний до Збройних Сил за мобілізацією, проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції на сході України. Після демобілізації він вирішив повернутись до роботи у тому ж господарстві, однак йому відмовили. Керівництво пояснило, що, оскільки З. працював не за трудовою, а цивільно-правовою угодою, то він не має права на поновлення на роботі, а також на отримання середнього заробітку на час військової служби.
Громадянин звернувся за допомогою до Голопристанського місцевого центру з надання БВПД. Оскільки відновити свої права він міг лише у судовому порядку, йому було призначено адвоката – Блонського Дениса Миколайовича (доручення № 27-2015 від 25.11.2015).
Адвокат склав позовну заяву, а в подальшому здійснював представництво інтересів клієнта в суді. Він відстоював позицію, що, не дивлячись на укладену цивільно-правову угоду, все одно мали місце трудові правовідносини, оскільки предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правових відносин є результат цієї праці. Також адвокат звернув увагу, що з його клієнтом господарство уклало договір про матеріальну відповідальність, який є інститутом трудового права, не характерний для цивільно-правових відносин.
Суд погодився з аргументами адвоката і вирішив встановити факт перебування З. у трудових відносинах з лісомисливським господарством, стягнути на користь клієнта середньомісячний заробіток за весь час проходження служби та поновити його на роботі. З текстом рішення можна ознайомитись за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62979256
